ВИКЛИКИ ВІТАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НА ТЕРИТОРІЯХ ВОЄННОГО РИЗИКУ

Анотація

Анотація

Основним викликом національній безпеці України залишається тривала повномасштабна війна. До територій, на яких ведуться бойові дії або які перебувають під тимчасовою окупацією, належать громади у 13 областях загальною площею близько 116 700 км², що становить приблизно 19,3 % від території держави. Станом на 2026 рік на тимчасово окупованих територіях України проживає орієнтовно 5–6 мільйонів осіб. Вказаний показник є приблизним, оскільки ведення точного обліку ускладнене інтенсивністю бойових дій та обмеженим доступом державних органів до відповідних регіонів.

В умовах воєнного стану державні інституції функціонують у неоднакових організаційних, інфраструктурних та безпекових умовах, що безпосередньо впливає на рівень доступу населення до правосуддя, медичної допомоги, соціальних послуг, адміністративних процедур та інших механізмів реалізації основоположних прав. У зазначених умовах особливої актуальності набуває проблема співвідношення між юридично закріпленими гарантіями прав людини та фактичною спроможністю держави забезпечити їх реалізацію на територіях із різним рівнем воєнного ризику.

Метою дослідження є наукове обґрунтування особливостей дотримання прав і свобод людини в умовах воєнного стану з урахуванням територіальної диференціації воєнної небезпеки. Методологічну основу дослідження становить поєднання конституційно-правового аналізу та сучасних безпекових і міждисциплінарних підходів до оцінки умов життєзабезпечення населення в умовах кризових станів.

У статті обґрунтовано доцільність використання категорії вітальної уразливості як аналітичного критерію та індикатора оцінки, що дозволяє визначати фактичний стан забезпечення прав людини на територіях із різним рівнем воєнного ризику. Запропоновано концептуальне бачення, що безпека населення в таких умовах визначається  не стільки здатністю держави забезпечити захист прав і свобод людини та громадянина, оскільки фактична реалізація правозахистної функції держави в  умовах воєнного ризику ускладнена, скількі спроможністю військових адміністрацій в умовах спеціальних правових режимів реалізувати вітально-забезпечувальну функцію, що визначає рівень особистої безпеки, життєздатності та суспільної стійкості населення. 

Наукова новизна дослідження полягає у формулюванні авторського підходу до розуміння вітальної уразливості як похідної категорії правового та безпекового аналізу, що відображає ступінь фактичної здійсненності прав людини у конкретному просторовому середовищі. Сформовано концептуальну модель диференціації позитивних зобов’язань держави залежно від рівня вітальної уразливості територій, а також мікрокласифікацію прав людини у вітальному вимірі. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання розроблених концептуальних засад під час формування державної політики у сфері національної безпеки, діяльності військових адміністрацій, розроблення нормативно-правових актів та планування заходів із забезпечення прав людини в умовах воєнного стану.