ВІТАЛЬНІСТЬ І ВІТАЛЬНА БЕЗПЕКА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ В УМОВАХ КРИТИЧНИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ

Анотація

Анотація. У статті здійснено міждисциплінарне соціально-філософське, психологічне та антропологічне осмислення вітальності як інтегративної категорії, що характеризує здатність людини й соціальних спільнот зберігати життєвий потенціал, ціннісну визначеність і суб’єктність в умовах критичних життєвих ситуацій. Обґрунтовано методологічну доцільність уведення авторського поняття «вітально-кризова ситуація» як аналітичної рамки для опису станів наявних загроз та дефіциту ресурсів їх подолання, що підвищують ризик втрати життєздатності, автономії та суб’єктності.

Показано, що вітальність не зводиться до психофізіологічних параметрів функціонування, а постає багатовимірним антропологічним феноменом, який охоплює тілесні, психоемоційні, мотиваційні та морально-ціннісні компоненти й реалізується через здатність суб’єкта здійснювати відповідальний екзистенційний вибір і зберігати гідність у пограничних станах, характерних для критичних життєвих ситуацій. Пограничні та вітально-кризові стани інтерпретовано як чутливий індикатор рівня вітальності, оскільки саме в них актуалізується розмежування між конструктивними та деструктивними способами переживання досвіду, що визначають самозбереження або втрату суб’єктності.

На основі синтезу філософських, психодинамічних, стресологічних і психометричних підходів уточнено теоретичні передумови операціоналізації вітальності та розкрито її зв’язок із феноменами життєстійкості, адаптаційної енергії й моральної автономії. Окреслено антивітальні наслідки цілеспрямовано деструктивних соціальних впливів, що проявляються у зниженні життєвого тонусу, ерозії ціннісно-нормативних орієнтацій і зростанні життєвої вразливості.

У підсумку обґрунтовано концептуальне поєднання вітальності з вітальною безпекою як гуманітарно-антропоцентричною парадигмою, спрямованою на інтеграцію індивідуальних ресурсів життєвості з правовими, освітніми, психосоціальними та інституційними механізмами підтримки й профілактики деградації внутрішнього життєвого потенціалу людини.